День народження по-каліфорнійські

 

Середина грудня. Як і більшість ресторанів Затоки Сан-Франциско, ресторан Zola в даунтауні Пало Альто переніс велику кількість свого обслуговування на вулицю, відмежувавши столики прозорими пластиковими наметами (відомими серед населення як “covid cabanas”), де вуличні обігрівачі добряче припікають обернену до них частину тіла, а гірлянди вогників створюють атмосферу літнього відпочинку. Офіціант приносить замовлену мною каву (ту що з бульбашками, а не з кофеїном), і я урочисто піднімаю свій келих у відповідь на привітання моєї любої подруги Сільві:

- З Днем Народження, Анно!

Власне, до мого дня народження, ще цілих два тижні, але в Каліфорнії, як певно, і в багатьох інших країнах (Сільві з Франції) святкувати день народження раніше не є поганою прикметою. Навпаки, він святкується тоді, коли це зручно і дозволяють обставини, часто у найближчий вихідний до самої дати, і нерідко - напередодні.

Сільві продовжує:

- Це, напевно, так не зручно, мати свій день народження так близько до Різдва. Ти, мабуть, завжди вимушена святкувати в січні, бо на свята всі роз’їжджаються.

- Та ні, я завжди святкую в свій день.

- Із друзями?

- Ні, тільки з родиною, або в подорожі.

- А з друзями? - ніяк не може заспокоїтися Сільві.

З друзями… З моїх 37 я можу від сили пригадати чотири дні народження, які я святкувала з друзями. Перший раз мені було 12 років, і другий - 18, і ще два рази в студентські роки з подружками..

Для мого оточення в Каліфорнії це дуже і дуже дивно. Бо ж тут День Народження - це головний привід року влаштувати свято і зібрати друзів. За сім років в Америці я була на багатьох вечірках - Хелловін, Super Bowl, Пасха, День Подяки, початок великої подорожі, Різдво, baby shower - але днів народження серед них було найбільше.

Те, що мене відштовхує у святкуванні мого дня народження - привернути до себе таку велику кількість уваги, зібрати людей з різних кіл і перезнайомити між собою (а раптом їм не буде комфортно разом?), приготувати величезну кількість їжі (що ж це за день народження, з якого гості вийдуть з можливістю дихати, бо їм шлунок не буде тиснути на легені), і головне - де це все організувати, бо ж місця в моєму будинку явно недостатньо, ресторан - то надто дорого і формально, а парк в грудні - це афера непередбачувана, ну і з рештою, це ж дорослий день народження, а не дитячий (про дитячі я теж коли-небудь розкажу) - моїх місцевих друзів це все геть не лякає.

Зазвичай, каліфорнійський день народження виглядає наступним чином. Десь за місяць надсилається електронне запрошення, в якому зазначаються всі детали - дата, місце, тематика, побажання щодо подарунків, тощо. Найчастіше запрошують саме додому, ніби свідомо (або несвідомо) ігноруючи очевидний брак простору для кількості запрошених. Власне, цілі сидіти всіма разом за великим столом нема ні в кого. Стіл буде стояти десь під стіною, щоб не заважати вільному пересуванню гостей по кімнаті - на ньому будуть стояти їжа, напої і стовпчики тарілок. Гості будуть їсти стоячи, або там, де знайдуть собі стільчик або місце на якійсь м’якій поверхні. Їжі буде не багато, принаймні в нашому розумінні (я завжди себе відчуваю якимось ненажерливим варваром, коли супротив своєї волі відмічаю кількість і якість їжі, і розумію, що в українському середовищі такий стіл навряд би викликав у гостей захват), але їжа і не буде посідати центральне місце в антуражі вечірки. І мені особисто це дуже подобається, бо наша національна зацикленість на їжі, зокрема на її кількості, мені особисто видається не дуже здоровою і дуже виснажливою.  Що ж тоді займає священне місце їжі? Спілкування.

З великою вірогідністю, вечірка буде тематична, оздоблена відповідними декораціями і побажаннями щодо дрес коду. Власне, вже тема вечірки і обране вбрання будуть слугувати в багатьох випадках початком бесіди між до цього моменту незнайомими людьми. Або це буде емоційна зустріч з кимось, кого ти бачила рівно рік тому на такій же вечірці, і розмова відновлюється з моменту минулорічної паузи. Або ж топити лід доведеться стандартними питаннями - звідки ви, як давно тут, чи подобається, чим займаєтеся, яким чином знаєте іменинника, і так далі.

Хазяїн вечірки буде перебувати в стані майже безперервного руху, підливаючи напої в келихи гостям. В якийсь момент, можливо почнуться танці, а можливо і ні. При цьому - буде дуже голосно і дуже весело - бо всі будуть розмовляти і сміятися, аж допоки не з’явиться торт, не пролунає голосне Happy Birthday to youuuuuuuu, і після того вечірка стрімко піде на спад, бо ж гості а) тактовні, б) поважають час хазяїна, в) дуже цінують свій власний час. Частина гостей залишиться на прибиральне афтепаті і наведуть лад у вітальні іменинника якщо не до ідеального стану, то до дуже близького до нього.

Щодо подарунків, то часто винуватці події наполегливо зазначають, що подарунків їм не потрібно, і можуть скерувати бажання друзів щось подарувати в обрану доброчинність.

Здавалося б, навіщо такий день народження взагалі влаштовувати? Ще до недавнього часу відповіді на це питання у мене не було, але зараз, мені здається, я її знайшла - влаштувати свято, запросити друзів, познайомити їх між собою, провести разом гомінливий, веселий і дещо хаотичний вечір - це акт створення та зміцнення своєї community, групи підтримки, спільного кола друзів. Плюс, багатьом людям щиро подобається влаштовувати вечірки. Можливо наступного року і я спробую.. Але зізнаюся, що страху від натовпу, недостатньої кількості їжі і напруги від малознайомої компанії я досі не позбулася..

Окрема ремарка щодо побажань до дня народження. Коли тебе вітають в Америці, скоріше за все нічого більшого за Happy Birthday! Have a good one! ти не почуєш. Побажання - це якась дуже інтимна і особиста штука. Легко бажати комусь, з ким ти в дуже близьких стосунках (як відомо таких людей в оточенні буде не дуже багато), а от решті - побажаєш стандартний набір - ніби демонструєш, що тобі байдуже, бажаєш чогось глибшого - ніби втручаєшся кудись, куди тобі не слід. Тому американське Happy Birthday! без натяку на необхідність продовження значно спрощує і полегшує процес привітання.

В мерехтливому сяянні вуличних вогників бульбашки моєї кави спалахують крихітними блискітками. На тлі темної ночі м’яке світло віддзеркалюється в склі і металевих приборах на білих скатертинах, в прозорих стінках ковід кабани, в очах і усмішках. Сільві продовжує своє привітання і бажає мені танцювати під музику мого серця. Не можу втриматися і поспішаю втілити це побажання в життя якомога швидше.