“Запишись в бібліотеку”. Це була перша порада, яку я отримала, коли переїхала в Америку. З бібліотеками у мене була пов’язана стала асоціація - ряди притлумлених невиразних корінців на полицях високих шаф, щедро посипаних пилом, запах старого паперу і типографської фарби і незмінно втомлена, роздратована або просто сумна жінка, яка одноосібно володіє секретами навігації цього таємничого світу і не завжди рада допомогти у пошуці потрібної книги.
Але американська публічна бібліотека більше схожа на поєднання величезного книжкового магазина з громадським центром інтелектуального дозвілля (більше про бібліотеку я писала тут). Тут відсутня летаргія і авторитарний режим бібліотекарів. Тут книжки можна брати з полиць самому, а виставлені вони найбільш привабливим для читача способом, апетитні, мов пиріжки в “Ярославі” на Ярославовім Валу - хочеться взяти додому одразу всі!
Я почала ходити в бібліотеку регулярно. Щоразу набирала книжок, скільки вміщали мої руки, але читала не більше двох на місяць, бо навіть при моєму дуже гарному рівні англійської, моя швидкість читання іноземною мовою в рази нижча ніж українською чи російською.
Аж ось народилась у мене дитина. На дворі стояла невимовно красива осінь - волога і прохолодна, забарвлена чарівними теплими кольорами листя, хурми і гранатів - відчутне полегшення після довгого і виснажливого спекотного літа. Щодня я виходила на довгу прогулянку зі сплячою Лією у візочку, і єдине, чого мені хотілося - щоби прогулянка тривала якомога довше. Лія, схоже, трималася тієї ж думки, бо почала спати по 2-3 години поспіль. День за днем, я ходила вулицями своєї околиці і насолоджувалася виглядом доглянутих сусідських дворів, розглядала різновиди цитрусів, дивувалася різноманіттю відтінків червоного, жовтого і помаранчевого, аж ось я відчула делікатний але наполегливий поклик своїх думок: “Гм-гм.. Аня, ми звичайно перепрошуємо, що перериваємо твій трансцендентний стан, але це ми, твої думки, і ми прокрутили в твоїй голові все, до чого мали доступ вже не один раз і йдемо на наступне коло, і скажемо відверто, нам вже не дуже смачно і цікаво, тож наш босс - твій мозок - вимагає нового навантаження, інформаційних потоків та інтелектуальних феєрверків..”
Я згадала, що бібліотека надає доступ до аудіокнижок, завантажила спеціальний додаток (OneDrive, а пізніше з’явився ще й Libby), і вже наступного дня я розглядала апельсини і лимони під голос Малкольма Гладуелла, що зачитував свою книгу Tipping Point. І понеслося.. Середня аудіокнига триває приблизно 8 годин (звичайно є дуже різні книжки, і по 24 години і по 4), і за тиждень я могла легко і без надмірних зусиль прослухати 2-3 книжки. Цей новий формат книгопоглиннання занурив мене в абсолютно інший світ. По-перше, я відкрила для себе світ нехудожньої літератури, який до цього був від мене затулений уявленням про те, що книжка, це обов’язково або художня, або підручник. А світ цей неймовірно цікавий, насичений величезною кількістю корисної та захоплюючої інформації. По-друге, книжки начитані голосами або авторів (переважно для нехудожніх творів), або професійних акторів (художня література), і це теж створює ефект абсолютного занурення і близькості до оповідача. Наприклад, коли книгу японського автора зачитує актор японського походження, і ти чуєш всі оригінальні назви саме японською-японською, а не викривленою англійською, або події відбуваються в Дубліні - і оповідач і герої говорять саме ірландською вимовою - це дає ефект правдивості, справжності, присутності. Трапляються книжки, слухати які хочеться саме через акторську роботу наратора, або пристрасть автора, які додатково посилюють враження від книги. Так, мені здається, довжелезну книгу Донни Тарт “Таємна історія” я слухала саме через те, що її озвучує сама авторка з майстерністю професійного актора (очима я би її, певно, читала півроку), а від книжок Тоні Моррісон у мене взагалі мурахи по шкірі - і від того, про що йдеться в її книжках, і від її голосу.
Поступово прогулянки зі сплячою дитиною у візку зійшли нанівець, а звичка слухати аудиокниги залишилась, і зараз вона вже приймає форму легкої залежності. Я використовую будь-який час, коли мої руки зайняті, а свідомість - ні, зазвичай це рутинна хатня робота, що вже доведена до автоматизму і не вимагає від мене надмірної концентрації уваги; або прогулянки на самоті - щоби слухати щонайменше годину в день. Паралельно, я завжди тримаю паперову, або електронну книгу, щоб читати, саме очима, на ніч, або щоби було з чим звернутися калачиком із чашкою чаю на дивані в момент відпочинку. Таким чином, за 2017 рік я прочитала 82 книжки (але відверто, то був експеримент, і я чесно скажу, що мені було трошки забагато), і з 2018 року я читаю-слухаю приблизно 60 книжок на рік.
Кілька практичних порад.
Дуже раджу мати постійну чергу із книжок, щоби закінчивши одну книгу одразу мати в руках іншу. Кілька разів на рік я заходжу в каталог аудіобібліотеки і формую собі wish list, деякі книги доступні одразу, на деякі треба стати в чергу, і черга може тривати до півроку. Поки я чекаю книгу з черги, слухаю ті, що наразі є в наявності.
Формат аудіокниги вимагає стану, готового для сприйняття інформації. У мене він наступає автоматично, коли я беруся за механічну роботу, проте інколи моїй голові теж потрібна тиша, і я роблю перерви на кілька днів. Загалом, я не дуже раджу слухати більше 2 годин на день, бо тоді думки, мов діти, що переїли солодкого, починають нестримно стрибати в голові і чинити там страшенний безлад.
Так само, щоби не перенавантажувати своє сприйняття - я чергую художні і нехудожні книжки, тоді герої і факти не плутаються і не розчиняються один в одному.
Прийомчик не для всіх, але я слухаю більшість книжок на швидкості 1.25, якщо книжка начитана повільно, а інколи навіть і на 1.5, якщо дуууууже [пауза] повіііііільно.
Додаток goodreads допомагає вести перелік прочитаних книжок, підглядати, що читають друзі, відслідковувати цікаві книги. Також можна встановити собі reading challenge і отримати дозу спортивного азарту. Власне, кількість прочитаних книжок за рік - не є самоціль, тим паче, що книжки бувають дуже різні за обсягом, і свій челендж я використовую радше для того, щоби бачити скільки книжок я прочитала на даний момент.
Як вибирати книжки?
Я керуюся кількома принципами. По-перше, я дивлюся теми, які мені цікаві - маю слабкість до нехудожньої літератури з соціальним спрямуванням. Дуже часто одна книжка посилається на іншу, і тоді я ніби формую безперервний ланцюжок із книг, що пов’язані між собою. Серйозну літературу полюбляю розбавити автобіографіями відомих людей або колекціями оповідок стендап коміків. Ціную поради близьких людей, а також дивлюся рейтинги і книжкові премії. При цьому, я дуже обережно ставлюся до “New York Times Bestsellers”, бо нерідко книжки з цією наліпкою мене розчаровували. А деякі книжки мене просто спокушають своєю назвою і обкладинкою (інколи я про свій вибір потім шкодую, всі ж знають - you should not judge book by its cover).
Що дають мені 60 книжок на рік? Перш за все, інформацію, яку я наразі потребую. Я вже переконалася, що на будь-яку проблему обов’язково є путня книга, яка дійсно допоможе. Я не впевнена, що була би настільки розважливою і спокійною мамою, якби в свій час не прочитала перелік певної літератури авторитетних джерел з науковим та дослідницьким підґрунтям. Сон, здорове харчування, продуктивність, надбання корисних звичок - якісним змінам в кожній з цих сфер свого життя я завдячую саме книгам.
В моїй голові тримається величезна кількість рандомних фактів, якими я готова поділитися з будь-яким співбесідником, якщо трапилася споріднена тема. Я зовсім не хизуюся своєю начитаністю, але деякі факти мене настільки вражають, що мені просто кортить з кимось їх обговорити. Ось, наприклад, із останнього - мене запросили в театр на виставу “Моя чарівна леді”, в той же день я зустрічаю посилання на цей твір в книзі, яку слухаю, а на наступний день мені потрапляє на очі фотографія Одрі Хепберн в ролі Елайзи Дулітл в однойменному фільмі. “Моя чарівна леді” всюди! Це явище має назву - frequency illusion, або феномен Баадера-Майнгоф - суть якого полягає в тому, що почувши або дізнавшись про щось, людина дуже скоро знову натрапляє на ту ж саму інформацію. І про це я прочитала в книзі Chatter автора Ethan Kross, через день після того, як цей самий феномен ми обговорювали зі знайомою, тільки тоді я ще не знала, що він має назву.
Як не банально це звучить - але книги розширюють світогляд, відчутно збагачують словниковий запас і набір аргументів на користь своїх переконань, надають необхідну поживу зголоднілим думкам і вмикають критичне мислення. Дають усвідомлення того, який наш світ великий і неосяжний і в той же час, наскільки сильно в ньому все пов’язано.
Ну і врешті-решт, книги - це просто задоволення..
Вітання і подяка, гарний досвід! А порівняння книжок з улюбленою кав'ярнею та її смаколиками, зробили мій вечір ще більш затишним! ❤️
ОтветитьУдалить