Середина грудня. Як і більшість ресторанів Затоки Сан-Франциско, ресторан Zola в даунтауні Пало Альто переніс велику кількість свого обслуговування на вулицю, відмежувавши столики прозорими пластиковими наметами (відомими серед населення як “covid cabanas”), де вуличні обігрівачі добряче припікають обернену до них частину тіла, а гірлянди вогників створюють атмосферу літнього відпочинку. Офіціант приносить замовлену мною каву (ту що з бульбашками, а не з кофеїном), і я урочисто піднімаю свій келих у відповідь на привітання моєї любої подруги Сільві:
В 2014 році ми з чоловіком вмістили наше життя в чотири валізи і переїхали з Києва до Каліфорнії на невизначений термін - рік? два? назавжди? - ми не мали жодного уявлення. І от вже сім років ми мешкаємо в околиці Затоки Сан-Франциско, і я жартома цитую відому пісню “Готель Каліфорнія” всім хто питає про наші подальші плани: ‘You can check-out any time you like, but you can never leave’.
Сім - наче і не дуже велика цифра, але вона відповідальна за велику кількість змін в моєму житті, включаючи зміни внутрішні. Було би дивно, прожити будь-які сім років і ніяк не змінитися, але я розкажу про деякі зміни, яким я зобов'язана саме своєму новому оточенню, зокрема в Каліфорнії. Отже, що ж зі мною зробила Америка?
